ŚMIERĆ DMYTRA NIKIFORENKO W IZBIE WYTRZEŹWIEŃ
Скажемо насильству Ні. Українці разом з мешканцями міста вийшли на мирну акцію протесту через смерть 25-річного українця. Молодий чоловік помер, ймовірно, через надуживання сили з боку поліцейських. Співвітчизники вимагають чесного розслідування та припинення використання фізичної сили проти затриманих.
Powiedzmy przemocy NIE. Ukraińcy wraz z mieszkańcami miasta udali się na pokojową akcję protestacyjną w sprawie śmierci 25-letniego Ukraińca. Młody mężczyzna zginął, prawdopodobnie z powodu nadmiernego użycia siły przez policję. Rodacy domagają się uczciwego śledztwa i zaprzestania stosowania siły fizycznej wobec zatrzymanych.
— Ми хочемо довіряти поліції, жити спокійно, ми хочемо тут будувати Польщу, ми хочемо тут будувати свої родини, а для цього потрібен спокій
—Chcemy zaufać policji, żyć w spokoju, tu chcemy budować Polskę, tu chcemy budować nasze rodziny, a do tego potrzebujemy pokoju.
— Одна ціль – щоб нас почули, щоб нас почула поліція, щоб почався діалог — говорить співорганізатор протесту Сергій Чулков
— Jeden cel – żebyśmy zostali wysłuchani, żeby policja nas usłyszała, żeby dialog się rozpoczął – mówi współorganizator protestu Sergij Chulkow.
Трагедія сталася 30 липня. Хлопець напідпитку після зустрічі з друзями заснув в автобусі. Водій викликав швидку, останні поліцію. Дмитра відвезли до тверезника, звідки хлопець вже не повернувся.
Tragedia miała miejsce 30 lipca. Chłopak pod wpływem alkoholu zasnął w autobusie po spotkaniu z przyjaciółmi. Kierowca wezwał karetkę, a ratownicy policję. Dmytro został zabrany do izby wytrzeźwień, skąd już nie wrócił.
— „Іду купатися, передягнуся. Вийду з роботи, наберу тебе. Цілую, люблю”. Це було його останнє голосове повідомлення. Потім він мені подзвонив і сказав, що з хлопцями залишиться на барбекю, що вони його запросили посидіти. Я сказала добре, зателефонуєш мені. Минуло години давно, він мені не телефонує. Я почала сама телефонувати. Дзвонила, дзвонила, він не відповідав. Потім я йому зателефонувала по польському часу в 21:26. Підняв слухавку, я говорю „Ало, Діма, ти де, що з тобою”. На, що він відповів „я на зупинці” і вибило. Розмова тривала приблизно 33 секунди. Я чула шум навколо, я телефонувала далі багато разів і вже ніхто не відповів” – говорить дівчина Дмитра Нікіфоренко, Сузанна Водолівова
— „Idę wziąć prysznic, ubiorę się. Wyjdę z pracy, zadzwonię. Całuję ci, kocham”. To była jego ostatnia wiadomość głosowa. Potem zadzwonił do mnie i powiedział, że zostanie z chłopcami na grilla, że zaprosili go do siebie. Powiedziałam dobrze, zadzwonisz do mnie później. Minęły dwie godziny, nie zadzwonił. Zaczęłam sama dzwonić. Dzwoniłam, dzwoniłam, nie odpowiadał. Potem zadzwoniłam do niego o 21:26 czasu polskiego. Podnosząc słuchawkę, mówię „Cześć, Dima, gdzie jesteś, co się z tobą dzieje”. Na co odpowiedział „Jestem na przystanku” i się rozłączył. Rozmowa trwała około 33 sekund. Słyszałam hałas dookoła, dzwoniłam wiele razy i nikt nie odpowiadał – mówi Suzanna Vodolivova, dziewczyna Dimy Nikiforenko
Це була остання їх розмова. Далі дівчина телефонуватиме ще 3 дні в пошуках нареченого. В неділю 1 липня пролунає дзвінок від родички хлопця „Діма помер”.
To była ich ostatnia rozmowa. Dziewczyna dzwoniła przez kolejne 3 dni w poszukiwaniu swojego chłopaka. W niedzielę 1 lipca zadzwonił telefon od krewnego chłopaka: „Dima nie żyje”.
— Коли я спитала чому, вона сказала, що в поліції їй повідомили, що в нього зупинилося серце. Вона почала мене питати, чи в нього боліло колись раніше серце, чи він скаржився. Я говорю, ні ніколи. Це не може бути правдою, це брехня – говорить дівчина Дмитра Нікіфоренко, Сузанна Водолівова
— W niedzielę około godziny 12 w nocy zadzwoniła do mnie krewna i powiedziała, że Dima nie żyje. Kiedy zapytałam dlaczego, powiedziała, że policja powiedziała jej, że jego serce zatrzymało się. Zaczęła mnie pytać, czy kiedykolwiek miał atak serca, czy też narzekał. Mówię nigdy. To nie może być prawda, to jest kłamstwo – mówi Suzanna Vodolivova, dziewczyna Dimy Nikiforenko
Зі слів дівчини, Діма був спортсменом, вів здоровий спосіб життя, тому одразу зрозуміла – в поліції брешуть. Підозрілим було і те, що їх близько тижня не пускали на опізнання тіла.
Z opowiadania dziewczyny, Dima był sportowcem, prowadził zdrowy tryb życia, więc od razu zrozumiała, że policja kłamie. Podejrzane było również to, że przez około tydzień nie wolno im było zidentyfikować ciała.
— В мене теж питання до поліції. Чому якщо він помер у п’ятницю, чому вони не звернулися до Консульства, при ньому були всі документи – говорить дівчина Дмитра Нікіфоренко, Сузанна Водолівова
— Mam też pytanie do policji. Skoro zmarł w piątek, dlaczego nie zwrócili się do konsulatu, miał wszystkie dokumenty – mówi Suzanna Vodolivova, dziewczyna Dimy Nikiforenko
На питання дівчини, як загинув хлопець? Поліція попереднього стверджувала – Діма вів себе агресивно, тому довелось його зв’язати. Хоча керуюсь відео з камер спостереження, які були опубліковані пізніше в інтернеті, видно хлопець поводить себе досить спокійно.
Kiedy dziewczyna zapytała, jak zginął chłopiec? Na początku policja twierdziła, że Dima zachowywał się agresywnie, więc musiał być związany. Chociaż kierując się nagraniem z kamer monitoringu, które później zostało opublikowane w Internecie, widać, że chłopak zachowuje się dość spokojnie.
— Пізніше вони нам сказали, що вони його зв’язали і він почав синіти. Вони почали надавати першу допомогу. Коли ми писали як так треба було зв’язати. Ніхто не пояснив. Нам просто сказали він був агресивними нам прийшлося вжити таких дій. Ніхто не міг повірити в те, що Діма був агресивними. Діма і агресія це не можливо. Він добрий – говорить дівчина Дмитра Нікіфоренко, Сузанна Водолівова
— Później powiedzieli nam, że go związali i zaczął sinieć. Zaczęli udzielać pierwszej pomocy. Kiedy pytaliśmy z jaką siłą trzeba było związać człowieka. Nikt nie wyjaśnił. Powiedziano nam po prostu, że był agresywny, że musieliśmy podjąć takie działanie. Nikt nie mógł uwierzyć, że Dima był agresywny. Dima i agresja nie są możliwe. On jest dobry – mówi Suzanna Vodolivova, dziewczyna Dimy Nikiforenko
Резонансу справа набула завдяки журналісту газети виборча Яцека Харлуковіча. Журналісту вдалося дістатися до відео з камер спостереження витверезника. Говорить, Дмитра труїли сльозогінним газом, били палками та душили
Sprawa zyskała rozgłos, dzięki dziennikarzowi gazety „Wyborczej” Jackowi Harłukowiczu. Dziennikarzowi udało się dostać do nagrania z kamer nadzorujących izby wytrzeźwień. Mówi, że Dmytro został pobity kijami i uduszony.
— Rzuca się na niego 4 policjantów. On zostaje powalony na ziemię. Policjanci próbują go ponownie zapiąć w te kajdanki. Zarówno ręce jak i nogi, nie radzą sobie. Do izby wytrzeźwień w tym momencie wbiega dwójka kolejnych policjantów: funkcjonariusz i policjantka. Również zaczynają brać udział w tym ponownym zapinaniu Dmytra w kajdanki. Kiedy im się to udaje, zostaje przeniesiony do sali, w której umieszczane są osoby agresywne, które przypinane są do łóżka pasami – mówi dziennikarz gazety „Wyborczej”, Jacek Harłukowicz.
— Четверо поліцейських кидаються на нього. Він збитий на землю. Поліцейські намагаються закріпити його в цих наручниках. І руки, і ноги. У цей момент ще два поліцейські вбігають до тверезника: офіцер та поліцейський. Вони також починають брати участь у цьому повторному зв’язуванні Дмитра в наручниках. Коли їм це вдається, його переводять у кімнату, де розміщують агресивних людей, прив’язаних до ліжка – говорить журналіст „Газети Виборча”, Яцек Харлуковіч
Далі камери фіксують останні 40 хвилин боротьби Дмитра за життя.
Następnie kamery rejestrują ostatnie 40 minut walki Dmytra o życie
— Biją go pięściami, biją go pałką. Najpierw jest tą pałką dźgany w brzuch, a później jeden z z funkcjonariuszy trzymając pałkę oburącz dociska jeden z jego barków. Drugi policjant dociska jego głowę kolanem, natomiast kolejny oburącz chwyta Dmytra i przydusza go do łóżka. W tym czasie jedna osoba siedzi w okolicach jego brzucha i 2 kolejne próbują zapanować nad jego nogami -– mówi dziennikarz gazety „Wyborczej”, Jacek Harłukowicz.
— Вони били його кулаками, били кийком. Спочатку його вдарили палицею в живіт, а потім один із офіцерів, тримаючи палицю обома руками, тисне на одне з його плечей. Другий поліцейський тисне коліном голову, а інший хапає Дмитра обома руками і притискає його до ліжка. За цей час одна людина сидить в області його живота, а ще двоє намагаються контролювати його ногу- – говорить журналіст „Газети Виборча”, Яцек Харлуковіч
Після Дмитро вже не подавав ознак життя. Присутні намагались його реанімувати, але вже було пізно. Загалом Дмитра катували 9 осіб, серед них поліцейські та працівники тверезника.
Wtedy Dmytro nie wykazywał już oznak życia. Obecni próbowali go reanimować, ale było już za późno. Łącznie Dmytro torturowało 9 osób, w tym policja i pracownicy izby wytrzeźwień.
— Na pewno brała w tym udział 5-ka policjantów, 3 policjantów, którzy zatrzymali Dmytra na przystanku, 2 policjantów, którzy do izby wytrzeźwień weszli w momencie, kiedy nastąpiła próba ponownego zakucia go w kajdanki i cały czas 3-4 pracowników izby wytrzeźwień. Z tych 8-9 osób najbardziej agresywnye były 2 – jeden z policjantów z charakterystyczną fryzurą z irokezom na głowie i jeden z pracowników izby wytrzeźwień – mówi dziennikarz gazety „Wyborczej”, Jacek Harłukowicz.
— У цьому брало участь десь 5 поліцейських, з яких троє, ті які зупинили Дмитра на зупинці. 2 поліцейські, які ввійшли до тверезника, коли намагалися знову надіти йому наручники, та 3-4 працівники центру тверезення. З цих 8-9 людей 2 були найагресивнішими-один із поліцейських із характерною стрижкою з ірокезом на голові та один із працівників центру витверезнення – говорить журналіст „Газети Виборча”, Яцек Харлуковіч
В ході розслідування виявилось, що 4 офіцери, які були присутні у витверезнику, не включили нагрудні камери. На даний момент їх відсторонили від виконання обов’язків. Ще двух звільнили зі служби через підозру в застосуванні фізичної сили. Розслідуванням займається прокуратура міста Швідніца
Śledztwo ujawniło, że 4 funkcjonariuszy, obecnych w izbie wytrzeźwień, nie włączyło kamer skierowanych na klatkę piersiową. Na dzień dzielniejszy, zostały zawieszone. Dwie kolejne osoby zostały zwolnione pod zarzutem użycia siły fizycznej. Prokuratura Miasta Świdnica prowadzi śledztwo.
— Obecnie jesteśmy na etapie gromadzenia materiału, jego analizowaniu. Mogę tylko dodać, że w tej sprawie czekamy na zlecone opinię biegłych z zakresu medycyny sądowej, którzy przeprowadzili sekcje i ta opinia ma dotyczyć przyczyny zgonu 25-letniego mężczyzny. Czekamy również na opinię biegłego z zakresu interwencji audiowizualnych. Ta opinia ma być związana z zabezpieczonym w tej sprawie monitoringiem, a także czekamy na opinie biegłego z zakresu taktyki i techniki interwencji policji – mówi rzecznik prasowy Prokuratury Okręgowej w Świdnicy, Tomasz Orepuk.
— Зараз ми знаходимося на стадії збору та аналізу матеріалу. Можу лише додати, що в цьому випадку ми чекаємо на рішення експертного висновку судово-медичних експертів, які проводили розтин, і цей висновок стосується причин смерті 25-річного чоловіка. Чекаємо також на рішення експерта в галузі аудіовізуальних втручань. Цей висновок має бути повєязаний з моніторингом, забезпеченим у цій справі, і ми також очікуємо висновку експерта з тактики та техніки втручання поліції – говорить речник Окружної прокуратури у Швідниці, Томаш Орепук
В цій справі більше питань ніж відповідей. Чому були виключені камери поліцейських, за що катували українця, чому імовірні підозрювані досі не затримані? Та чи можуть люди довіряти поліції?
W tej sprawie jest więcej pytań niż odpowiedzi. Dlaczego wyłączono kamery policyjne, dlaczego Ukrainiec był torturowany, dlaczego potencjalni podejrzani nadal nie są zatrzymywani? I czy ludzie mogą ufać policji?
TATIANA GRANOWSKA – PRZEWODNICZKA MIEJSKA
— Меня зовут Татьяна Грановская. Я в первую очередь экскурсовод, так же я вожу трамваи. Это два таких занятия, которые наполняют мои дни.
— Nazywam się Tatiana Granowska. Przede wszystkim jestem przewodnikiem wycieczek, jeżdżę też tramwajami. To dwie takie aktywności, które wypełniają moje dni.
— Если говорить о эмиграции, то родом я из Казахстана. Я уехала от туда в 2003 году. Изначально я поехала в Чехию и жила там 3,5 года. В Польшу я приехала в 2007 году и именно во Вроцлаве живу с января 2008 года.
— Jeśli mówimy o emigracji, to pochodzę z Kazachstanu. Wyjechałam stamtąd w 2003 roku. Początkowo wyjechałam do Czech i mieszkałam tam przez 3,5 roku. Przyjechałam do Polski w 2007 roku i to we Wrocławiu mieszkam od stycznia 2008 roku.
— Здесь уже будучи во Вроцлаве, я очень быстро адаптировалась, получила гражданство, поступила в университет. Закончила экономический факультет Вроцлавского национального университета и так можно сказать складывалась удачно моя жизнь в этом городе.
— Tutaj, będąc już we Wrocławiu, bardzo szybko się zaadaptowałam, otrzymałam obywatelstwo, wstąpiłam na uczelnię. Ukończyłam Wydział Ekonomiczny Uniwersytetu Wrocławskiego i można powiedzieć, że moje życie w tym mieście rozwijało się pomyślnie.
— Захотела я стать экскурсоводом ещё во время учёбы. Один из преподавателей, которых я часто сегодня встречаю на улице, он проводил экскурсии. Я много рас его видела. Учась на третьем курсе, я написала ему мейла по теме экскурсии. Расспрашивала его как стать экскурсоводом, он мне все это написал. Но я тогда ещё не решилась. Дальше жизнь меня к этому сама подводила. Вторым таким толчком было то, что в 2012 году, когда во Вроцлаве проходил чемпионат по футболу. Меня пригласили переводить польских экскурсоводов и не хватало экскурсоводов на русском языке. И это стало точкой отсчёта того, что я уже целенаправленно шла к тому, чтобы стать экскурсоводом.
— Chciałam zostać przewodnikiem jeszcze na studiach. Jeden z nauczycieli, których często spotykam dzisiaj na ulicy, prowadził wtedy wycieczki. Widziałam go wiele razy.. Kiedy byłam na trzecim roku, napisałam mu maila o wycieczce. Zapytałam go, jak zostać przewodnikiem, napisał mi to wszystko. Ale wtedy jeszcze nie podjęłam decyzji. Później samo życie mnie do tego doprowadziło. Drugim takim impulsem był rok 2012, kiedy we Wrocławiu odbyły się mistrzostwa w piłce nożnej. Zostałam zaproszona do tłumaczenia polskich przewodników, a przewodników po rosyjsku było za mało. I to stało się punktem wyjścia do tego, że celowo dążyłam do zostania przewodnikiem.
— Мне всегда было интересно учиться. Всегда было интересно узнать что-то новое. Когда я хотела быть экскурсоводом, я до этого никогда в жизни не была на экскурсии. Не знаю, было у меня такое внутреннее желание и чувство, что это что-то интирестно.
— Zawsze interesowało mnie studiowanie. Zawsze uważałam, że ciekawie jest nauczyć się czegoś nowego. Kiedy chciałam być przewodnikiem, wtedy jeszcze nigdy w życiu nie byłam na wycieczce. Nie wiem, miałam takie wewnętrzne pragnienie i poczucie, że to było coś ciekawego.
— Это такая профессия, которая не позволяет рас что-то выучить и этим пользоваться. Нужно постоянно развиваться. Мне нравится этот процесс постоянного развития, поиска новых интересных вещей.
— To zawód, który nie pozwala jeden raz się czegoś nauczyć i cały czas tego używać. Musisz stale się rozwijać. Lubię ten proces ciągłego rozwoju, poszukiwania nowych, ciekawych rzeczy.
— Мы с вами находимся перед Вроцлавской ратушей. Это жемчужина готической архитектуры. Здание, которое чудесным образом пережило бомбардировку второй мировой войны. Как мы знаем, старый город был разрушен почти на 60%. Ратуша была задета бомбой, которая пробила княжеский зал, упала в бывший зал суда, но не взорвалась.
— Jesteśmy przed wrocławskim ratuszem. To perełka architektury gotyckiej. Budynek, który cudem przetrwał bombardowanie II wojny światowej. Jak wiemy, stare miasto zostało zniszczone w prawie 60%. Ratusz został trafiony bombą, która przebiła książęcą salę, wpadła do dawnej sali sądowej, ale nie eksplodowała.
— Когда я уже провела экскурсию, чаще всего я чувствую радость, вдохновение, что это все имеет огромный смысл, это меня наполняет.
— Kiedy już odbywam jakąś wycieczkę, to najczęściej odczuwam radość, natchnienie, że to wszystko ma wielkie znaczenie, to mnie napełnia.
— После того, как закрылись границы, я потеряла возможность зарабатывать. Потом несколько месяцев была адаптация к новой ситуации, размышления, что можно делать дальше. Летом 2020 года, я увидела объявление о наборе на курс водителей трамвая. Почему-то у меня сразу появилось ощущение, что это мое и я подумала, что до этого я все время ходила по городу пешком и мне это нравилось. Я не представляю работы в офисе по 8 часов, это не мое. Подумала, что работа на трамвае, это то, что мне подходит. Не пешком, а на трамвае буду ездить по городу и буду наблюдать как он изменяется, стает красивее, буду смотреть, что происходит а городе.
— Po zamknięciu granic straciłam możliwość zarabiania pieniędzy. Potem przez kilka miesięcy trwała adaptacja do nowej sytuacji, myślenie o tym, co dalej. Latem 2020 roku zobaczyłam ogłoszenie o kursie kierowców tramwajów. Z jakiegoś powodu od razu odniosłam wrażenie, że to mi pasuje i pomyślałam, że wcześniej cały czas chodziłam po mieście i podobało mi się. Nie wyobrażam sobie pracy w biurze przez 8 godzin, to nie dla mnie. Pomyślałam, że praca w tramwaju mi odpowiada. Nie na piechotę, ale tramwajem będę jeździła po mieście i obserwowała jak się zmienia, staje się piękniejsze, będę obserwowała, co się w mieście dzieje.
— Вроцлав он многослойный. Он разный. Здесь очень много разных людей интирестный. Иностранцы, эмигранты, которые в последние годы приезжают, всегда отмечали, что в нем особенная атмосфера.
— Wrocław jest wielowarstwowy. On jest różny. Jest tu wielu ciekawych ludzi. Cudzoziemcy, emigranci, którzy przybyli w ostatnich latach, zawsze zauważali, że panuje tu wyjątkowa atmosfera.
— Вроцлав я почувствовала своим родным домом очень быстро и давно. Я бы сказала, что в первые месяцы, после переезда.
— Bardzo szybko zrozumiałam, że Wrocław jest moim domem. Powiedziałabym, że już w pierwszych miesiącach po przeprowadzce.
— Людям всем, кто приезжает в новую страну, новый город, я бы советовала не боятся ничего, пробовать, не разочаровываться, если что-то не получится. Границы только у нас в голове
— Wszystkim, którzy przyjeżdżają do nowego kraju, nowego miasta, radzę niczego się nie bać, próbować, nie rezygnować, jeśli coś nie wyjdzie. Granice są tylko w naszych głowach.
ADAPTACJA DZIECI W SZKOLE
Що таке школа? А як відбувається навчання? Чи знайду я нових друзів? Ці та безліч інших питань турбують маленьких першачків. Що робити батькам аби адаптація дитини пройшла легко та безпроблемно для їх дитини?
Czym jest szkoła i jak przebiega nauka? Czy znajdę nowych przyjaciół? Te i wiele innych problemów nurtują pierwszoklasistów. Co mogą zrobić rodzice, aby adaptacja dziecka była łatwa i bezproblemowa?
Наталія Гудемчук мама 3 дітей. Цьогоріч свою молодшу доньку повела до першого класу. Говорить перший тиждень був не з легких.
Natalia Нudemchuk jest mamą 3 dzieci. W tym roku jej najmłodsza córka poszła do pierwszej klasy. Przyznaje, że pierwszy tydzień nie był łatwy.
— Адаптація можна сказати, що пройшла нормально бо донька вже знала як це йти до школи. Їй старша сестра все розповідала і говорила, що буде їй допомагати. Та донька дуже переживала, що не знайде собі знайомих. Важко було через те, що вона не знала як все це буде – говорить мама першокласниці, Наталія Гудемчук
— Można powiedzieć, że adaptacja poszła dobrze, bo moja córka już wiedziała, jak to jest chodzić do szkoły. Jej starsza siostra opowiedziała jej wszystko i powiedziała, że jej pomoże. Ale córka bardzo się martwiła, że nie znajdzie znajomych. Było ciężko, bo nie wiedziała, jak to będzie wyglądać – mama pierwszoklasistki, mówi Natalia Hudemchuk.
Зараз дівчинка вже знайшла собі подругу. Проте виникають труднощі через мовний барьер.
Teraz dziewczynka znalazła przyjaciółkę. Jednak największe trudności wynikają z bariery językowej.
— Важко тим, що дуже багато слів інщою мовою і ті слова, які ми вдома не вживаємо, в садочку вона їх теж не вживала. Хоча вона ходила до польського садка, але для неї це важко – говорить мама першокласниці, Наталія Гудемчук
— To trudne, bo jest dużo słów w innym języku i słów, których nie używamy w domu, nie używała ich też w przedszkolu, mimo że chodziła do polskiego przedszkola – mama pierwszoklasistki, mówi Natalia Hudemchuk.
Аби мовний бар’єр не став перепоною в адаптації дітей, в школах Вроцлава існують підготовчі класи. На даний момент в місті таких закладів 11. В класах учні мають більше занять з польської мови. В середній школі 83 цьогоріч 5 іноземних першачків. Директорка зауважує, крім підготовчих класів для початківців проводяться інтеграційні заняття.
Aby bariera językowa nie stała się przeszkodą w adaptacji dzieci, we wrocławskich szkołach prowadzone są klasy przygotowawcze. Obecnie w mieście działa 11 takich placówek. W klasach dzieci mają więcej zajęć z języka polskiego. W tym roku w SP 83 jest 5 pierwszoklasistów z zagranicy. Dyrektor zauważa, że oprócz zajęć przygotowawczych dla początkujących odbywają się zajęcia integracyjne.
— Każda klasa ma swojego wychowawcę. Dzieci mają też zajęcia z nauczycielami, którzy prowadzą lekcje w równoległych klasach, realizują innowację pedagogiczną i mają dodatkowo po 5 godzin języka polskiego – mówi dyrektorka SP 83 we Wrocławiu, Ewa Nadzieja.
— Кожен клас має свого вихователя. Діти також мають заняття з вчителями, які проводять паралельні заняття, впроваджують педагогічні інновації та мають додаткові 5 годин польської мови, – говорить Ева Надія, директор середньої школи № 83 у Вроцлаві
Якщо в дитини виникають проблеми з інтеграцією у школі, додає, процес цей має вирішуватись разом з батьками та в необхідності шкільним психологом.
Jeśli dziecko ma problemy z integracją w szkole – dodaje – tym procesem należy zająć się wspólnie z rodzicami i, w razie potrzeby, z psychologiem szkolnym.
— Można kontaktować się z naszymi specjalistami, psychologami, pedagogami. Mamy zatrudnionych specjalistów, mamy logopedę, więc jeżeli jakiekolwiek problemy występują, to oczekujemy, że rodzice będą zgłaszać te problemy, a my będziemy w odpowiedni sposób reagować – mówi dyrektorka SP 83 we Wrocławiu, Ewa Nadzieja.
— Ви можете звернутися до наших фахівців, психологів та педагогів. У нас працюють фахівці, у нас є логопед, тому, якщо виникнуть проблеми, ми очікуємо, що батьки повідомлять про ці проблеми, і ми будемо реагувати на ці звернення належним чином, – каже Ева Надзея, директор середньої школи № 83 у Вроцлаві
Страх, відсутність апетиту, небажання говорити – це перші сигнали, що з дитиною щось не так, стверджують психологи.
Psychologowie twierdzą, że strach, brak apetytu, niechęć do mówienia – to pierwsze sygnały, że coś jest nie tak z dzieckiem.
— Dziecko wchodzi w nowe, wchodzi w zmianę, a z tym zawsze wiąże się niepokój i lęk. Kiedy ten lęk przeradza się w niepokój, który jest bardzo poważny, który utrudnia funkcjonowania dziecka, kiedy dziecko odmawia pójścia do szkoły, to wtedy warto się zastanowić czy ta adaptacja przebiega prawidłowo – mówi psycholog, Anetta Pereświet-Sołtan
— Дитина вступає в нове, вступає в зміни, і це завжди асоціюється з занепокоєнням і страхом. Коли цей страх переходить у тривогу, яка є дуже серйозною, що заважає функціонувати дитині, коли дитина відмовляється йти до школи, тоді варто подумати, чи правильно проходить ця адаптація, – говорить психолог, Анетта Перешвіт-Солтан
Головною порадою в адаптації, додає психолог, є розмови. З дитиною варто проговорювати усі його проблеми та хвилювання та в жодному разі не знецінювати його прояви емоцій.
Psycholog dodaje, że najważniejsze w adaptacji są rozmowy. Trzeba rozmawiać z dzieckiem o wszystkich jego problemach i zmartwieniach, a w każdym razie nie umniejszać ważności jego emocji.
