Dzień dobry we Wrocławiu | odcinek 71

Facebook
Twitter
LinkedIn
Email
Zapraszamy do obejrzenia nowego odcinka „Dzień dobry we Wrocławiu”:

W JAKI SPOSÓB MOŻNA ZAPISAĆ SIĘ NA ODBIÓR KARTY POBYTU?

До уваги всіх мігрантів, після отримання дозитианого рішення на отримання карти побиту, забрати її можна без попередньої реєстрації. Достатньо лише прийти в робочі години уженду

To wiadomości do wszystkich migrantów — po otrzymaniu pozytywnej decyzji o uzyskaniu karty pobytu, można ją odebrać bez wcześniejszej rejestracji. Wystarczy przyjść w godzinach pracy urzędu.

— Po prostu trzeba przyjść między godziną 9 a 16 od strony Odry. W kolejności są wpuszczani klienci, na odbiór nie wymagamy poprzedniej rejestracji — mówi Wojciech Partyka, zastępca dyrektora Wydziału Spraw Obywateli i Cudzoziemców DUW.

—  Треба лише прийти з 9:00 до 16:00 зі сторони річки Одра від бульвару Марії та Леха Качинських. Клієнти приймаються в порядку живої черги, попередня реєстрація не потрібна – говорить директор відділу справ громадян та іноземців Нижньосілезького уженду, Войцех Партика

Люди, які мають сертифікат щеплень, можуть також забрати карту в додаткових годинах роботи уженду від 16 до 18.

Osoby posiadające zaświadczenie o szczepieniach mogą odebrać kartę również w dodatkowych godzinach pracy urzędu od 16:00 do 18:00.

— Natomiast trzeba się wylegitymować świadectwem szczepienia. Teraz zacznie się u nas 3 edycja tej akcji, ona zacznie się od poniedziałku po feriach i będzie trwała 2 tygodnie — mówi Wojciech Partyka, zastępca dyrektora Wydziału Spraw Obywateli i Cudzoziemców DUW.

— Треба показати при вході довідку про щеплення. Зараз ми розпочнемо вже 3 хвилю цієї кампанії. Вона розпочнеться вже з найближчого понеділка після зимових канікул і триватиме 2 тижні – говорить директор відділу справ громадян та іноземців Нижньосілезького уженду, Войцех Партика

Щоб забрати карту в робочі години уженду від 8 до 16, треба із собою мати тільки паспорт.

Aby odebrać kartę w godzinach pracy od 8:00 do 16:00 wystarczy posiadać tylko paszport.

PIOSENKARZ, TWÓRCA PIOSENEK – IVAN KAZIUPA

— Мене звати Іван Козюпа. Я працюю спеціалістом до мультимедіа. Обслуговую актовий зал, який знаходиться позаду мене і теж обслуговую різні зустрічі нашого керівництва університету.

— Nazywam się Iwan Kozyupa. Pracuję jako specjalista ds. multimediów. Obsługuję aulę, która jest za mną, a także różne spotkania kierownictwa naszej uczelni.

— Почав займатися музикою, коли мені було ще 5 років. Я навчався в музичній школі на баяні і від цього почалася моя музична історія, пізніше як школу я займався в музичному народному ансамблі „Горлиця” і пізніше як поїхав до Польщі, я займався вуличною музикою. Співав на вулиці і пізніше завдяки цьому знайомився з різними цікавими людьми і один з таких запропонував мені роботу на Політехніці Вроцлавській. Відтоді я тут працюючі час від часу виступаю тут з дружиною.

— Zacząłem tworzyć muzykę, gdy miałem 5 lat. Uczyłem się w szkole muzycznej na akordeonie i tu zaczęła się moja muzyczna historia. Śpiewałem na ulicy, poznałem później różnych ciekawych ludzi i jedna z takich osób zaproponowała mi pracę na Politechnice Wrocławskiej. Od tego czasu pracuję tu, od czasu do czasu śpiewamy też tutaj z żoną.

— В Україні я працював на гірничому комбінаті. Починав від слюсара і закінчував як інженер-конструктор конструкторського бюро. Коли я працював на посаді інженера, я усвідомлював, що якщо я ще пару років так буду працювати, я отримаю підвищення до керівника бюро і мені вже не захочеться щось змінювати в житті. Пізніше, коли я буду старшим, мені здавалося, що моє життя буде нудним. Окрім свого міста і свого району я більше нічого не побачу. Мені хотілося змінити своє життя. Тоді я вже грав в ансамблі і один з учасників мені запропонував поїхати до Польщі і спробувати щось змінити в своєму житті. Ми разом поїхали до Польщі. Вийшло так, що той товариш повернувся в Україну, а я залишився в Польщі.

— Na Ukrainie pracowałem w zakładzie górniczym. Zaczynałem jako ślusarz, a ukończyłem jako inżynier projektant. Kiedy pracowałem jako inżynier, zdałem sobie sprawę, że gdybym tak pracował jeszcze kilka lat, dostanę awans na szefa biura i nie chciałbym niczego zmieniać w swoim życiu. Później wydawało mi się, że jak będę starszy, moje życie będzie nudne. Nie zobaczę nic poza moim miastem i moją dzielnicą. Chciałem zmienić swoje życie. Wtedy już grałem w zespole i jeden z uczestników zaprosił mnie do wyjazdu do Polski i spróbowania zmiany czegoś w swoim życiu. Razem pojechaliśmy do Polski. Okazało się, że kolega wrócił na Ukrainę, a ja zostałem w Polsce.

— Я завжди мріяв займатися музикою і так як я приїхав до Польщі я свою мрію не покинув. Музика для мене – була можливістю заявити про себе, як про музиканта. До того ж, я був у важкому становищі, я був подався на карту. Тоді був закон, що не можна було працювати в той час, коли ти чекаєш на документи. І я грав на вулиці

— Od zawsze marzyłem o graniu muzyki i odkąd przyjechałem do Polski nie porzuciłem swojego marzenia. Muzyka była dla mnie okazją do wyrażenia siebie jako muzyka. Poza tym byłem w trudnej sytuacji, czekałem na kartę. Wtedy jeszcze było prawo, że nie można pracować w oczekiwaniu na dokumenty. Więc grałem, śpiewałem na Rynku.

— Коли я почав грати на вулиці, то за кілька місяців я познайомився із своєю жінкою, вона перша до мене підійшла. Вона побачила як я співаю на ринку, вона запропонувала для мене щось заспівати. З часом ми почали зустрічатися і так наше спілкування переросло у кохання та шлюб і вже в нас підростає 3-річна дівчинка

— Kiedy zacząłem grać na ulicy, kilka miesięcy później poznałem moją żonę, ona pierwsza do mnie podeszła. Widziała mnie śpiewającego na targu, zaproponowała mi coś do zaśpiewania. Z biegiem czasu zaczęliśmy się spotykać i tak nasza komunikacja przerodziła się w miłość i małżeństwo, a teraz jeszcze dorasta nam 3-letnia dziewczynka.

— Ми з жінкою співаємо разом українські народні пісні, популярну музику, а також польські шлягери, співочу поезію та власні пісні. В мене дуже багато власних пісень, їх вже понад 200 і зараз пишу ще нові разом із своєю жінкою. Поки що я їх пишу, збираю і планую в майбутньому їх видати. В даний момент я вже видав диск з українськими піснями. До диску також увійшла моя власна пісня.

— Z żoną śpiewamy ukraińskie pieśni ludowe, muzykę popularną, a także polskie przeboje, śpiewamy poezję i własne piosenki. Mam dużo własnych piosenek, ponad 200, a teraz piszę z żoną nowe. Na razie piszę, zbieram i planuję opublikować je w przyszłości. W tej chwili wydałem już płytę z ukraińskimi piosenkami. Płyta zawiera również moją własną piosenkę.

— Планую в майбутньому поширювати свої пісні, щоб вони були популярними для людей, щоб більше їх слухали.

— W przyszłości planuję rozpowszechniać moje piosenki, aby były popularne wśród ludzi, aby można było ich więcej słuchać.

— За 7 років в Польщі я досяг більшого, ніж в Україні за 25 років. Першим досягненням стали подорожі, я цю мрію здійснив. Також я зміг видати власний диск

— W ciągu 7 lat w Polsce osiągnąłem więcej niż na Ukrainie przez 25 lat. Pierwszym osiągnięciem były podróże, spełniłem to marzenie. Udało mi się również wydać własną płytę.

— В Польщі мені було набагато легше це зробити. Я записав пісні, після чого знайомив мені порадив їх видати. Я пішов до магазину і переглядав різні диски схожої тематики. Я знайшов таким чином видавництво, там був номер телефону, я зателефонував і одразу зв’язався з директором цього видавництва і розповів про себе, про диск. Я вислав свої записи на мейла. Через кілька днів отримав відповідь про співпрацю.

— W Polsce było mi o wiele łatwiej to zrobić. Nagrałem piosenki, dałem posłuchać przyjacielowi, który polecił, żebym je wydał. Poszedłem do sklepu i przejrzałem różne płyty o podobnej tematyce. Znalazłem więc wydawnictwo, był tam numer telefonu, zadzwoniłem i od razu skontaktowałem się z dyrektorem tego wydawnictwa i opowiedziałem o sobie, o płycie. Wysłałem nagrania e-mailem. Kilka dni później otrzymałem odpowiedź na temat współpracy.

— Мене надихають подорожі, люди, яких я зустрічаю, знайомлюся з ними. Нові люди дають мені поштовх енергії, щоб творити щось нове.

— Inspirują mnie podróże, ludzie, których spotykam, poznają ich. Nowi ludzie dają mi zastrzyk energii do tworzenia czegoś nowego.

— Коли я приїхав перший рас до Польщі мені було дуже важко не чути рідної мови. Мені було дуже сумно. Я подумав, що якщо я буду співати українські пісні, то я буду допомагати як собі, так і іншим українцям, які приїхали сюди. Допомагаю їм краще себе відчувати. В цьому полягає моя місія – популяризувати українську мову, пісню в Польщі.

— Kiedy po raz pierwszy przyjechałem do Polski, bardzo trudno było mi nie słyszeć swojego ojczystego języka. Byłem bardzo smutny. Pomyślałem, że gdybym zaśpiewał ukraińskie piosenki, pomógłbym sobie i innym Ukraińcom, którzy tu przyjechali. Pomagam im poczuć się lepiej. To jest moja misja – promocja języka i piosenki ukraińskiej w Polsce.

— Я своє життя пов’язую з Польщею, з Вроцлавом. Вроцлав – це моя Україна. Він став настільки рідним для мене, що я тут себе відчуваю, як вдома.

— Łączę swoje życie z Polską, z Wrocławiem. Wrocław to moja Ukraina. Stał się mi tak drogi, że czuję się tu jak w domu.

— Людям, які планують переїхати до Польщі, або вже тут, я раджу не боятися змінювати своє життя, бо переїзд це вже зміна. Якщо людина вже наважилась на переїзд, отже вони в пошуках кращого життя, то шукайте тоді кращих умов. Не бійтеся змін, на бійтеся показувати себе, не бійтеся змінювати роботу, шукайте. Коли ви знайдете роботу, яка вам подобається, тоді ви будете щасливі

— Radzę osobom, które planują przeprowadzkę do Polski lub już są tutaj, żeby nie bały się zmienić swojego życia, bo przeprowadzka to już zmiana. Jeśli ktoś już zdecydował się na przeprowadzkę, szuka lepszego życia, to niech poszuka lepszych warunków. Nie bój się zmian, nie bój się pokazywać, nie bój się zmieniać pracy, szukaj. Kiedy znajdziesz pracę, którą lubisz, będziesz szczęśliwy.

GDZIE MOŻNA OODAĆ ZA MAŁE UBRANIA DZIECI?

Діти ростуть швидко, а от же і малих речей з кожним роком стає все більше. Кому їх віддати, родичам, знайомим? А можливо до „Dzielczuch”? Це проект, завдяки якому одяг не марнуються, а знаходять нових власників.

Dzieci szybko rosną i z każdym rokiem pozostaje coraz więcej za małych ubrań. Komu je przekazać – krewnym, znajomym? A może do „Dzielciucha”? To projekt, dzięki któremu można dać nowe życie starym rzeczom

— Polega to na tym, że można do nas przyjść i wypożyczyć ubrania dla swojego dziecka oraz zostawić ubrania po swoim dziecku. To nie jest warunek, że żeby od nas coś wziąć trzeba coś zostawić, ale super jest, kiedy działa to w pełnym obrocie. Zostawiamy za małe rzeczy po swoim dziecku, bierzemy większe – wyjaśnia Angelika Kuryło, wolontariuszka bazy ubrań “Dzielciuch”.

— Він полягає в тому, що ви можете прийти до нас і взяти напрокат одяг для своєї дитини і залишити щось взамін. Це не умова, щоб щось взяти, треба щось залишити, але це чудово, коли це працює навзаєм. Залишаємо речі, з яких малеча виросла і беремо більші – говорить волонтерка проєкту “Dzielciuch”, Анджеліка Курило

Над проектом працюють волонтери, які приймають, сортують та віддають одяг. Принести можна абсолютно будь-які речі, різного віку, а взамін знайти щось для своєї малечі.

Nad projektem pracują wolontariusze, którzy odbierają, sortują i przekazują ubrania. Można przynieść absolutnie wszystkie rzeczy dla dzieci w różnym wieku, a w zamian znaleźć coś dla swojego dziecka.

— Przychodzą do nas ludzie, mówią jakich rozmiarów szukają. My wydajemy pojemniki po kolei i można sobie na spokojnie przeglądać – mówi Angelika Kuryło, wolontariuszka bazy ubrań “Dzielciuch”.

— Люди приходять до нас, говорять, які розміри шукають. Ми роздаємо контейнери один за одним, і можна спокійно собі щось вибрати – говорить волонтерка проєкту “Dzielciuch”, Анджеліка Курило

– Uważam, że to jest super, fantastyczny pomysł. Mam jedno dziecko, większość ubranek, które nosi moje dziecko pochodzi z drugiego obiegu. Czy to z second handu, czy w postaci wyprawki od znajomych, którą dostałam w takich ilościach, że mogłabym ubrać dwie osoby co najmniej. Po prostu wydaje mi się, że bardziej uporządkowana i usystematyzowana tego typu działalność jest jak najbardziej potrzebna – mówi Alicja Derenowska-Sobes, wolontariuszka bazy ubrań “Dzielciuch”.

— Я думаю, що це чудова, фантастична ідея. У мене одна дитина, більшість одягу, який носить моя дитина, з вторинного обігу. Чи секонд-хенд, чи від друзів, яких я дістала в такій кількості, що могла одягнути як мінімум двох. Мені лише здається, що структурована діяльність такого типу є абсолютно необхідною – говорить волонтерка проєкту “Dzielciuch”, Аліцья Дереновська-Собес

Одяг від Dzielciuch можна позичити абсолютно безкоштовно. База знаходиться у Вроцлаві за адресою вул. Kiełczowska 44 і працює по понеділках і середах з 18.00 до 20.00.

Ubrania z Dzielciucha można wypożyczyć zupełnie za darmo. Baza znajduje się we Wrocławiu przy ul. Kiełczowskiej 44 i jest otwarta w poniedziałki i środy od 18:00 do 20:00.